Якщо вже почали дебати про зброю для України, то треба її поставляти - держсекретар МЗС Латвії (Укрінформ)

02.06.2015. 09:07

Балтійські країни, Естонія, Латвія і Литва, є одними з найактивніших адвокатів України у Європейському Союзі. Зрозуміло, що їх оцінка того, що насправді відбулося під час останнього саміту Східного партнерства у Ризі, викликає підвищений інтерес в українському суспільстві. Чому Україні в Ризі не надали перспективу членства в Євросоюзі й безвізовий режим, а також про те, як протидіяти російській навалі в ексклюзивному інтерв’ю Укрінформу розповів державний секретар Міністерства закордонних справ Латвії Андрейс Пілдеговічс. Розмова відбулася в рамках Київського безпекового форуму.

- Пане державний секретар, Ризький саміт Східного партнерства (СхП) мав на меті підтвердити зобов’язання Європейського Союзу забезпечувати стабільність і мир у країнах СхП. Чи вдалося досягти поставленої мети?

- Саміт Східного партнерства у Ризі відбувся у дуже важливий момент. Він пройшов на найвищому рівні. З боку ЄС ми ніколи не мали такого широкого представництва.

Думаю, що саміт вніс позитивний розвиток у загальний порядок денний. Маю зробити примітку, що це не був двосторонній саміт ЄС-Україна, а зустріч шести країн-партнерів СхП та 28 країн-членів Євросоюзу. Тому, звичайно, декларація саміту була компромісом для усіх цих 34 держав, що потрібно враховувати.

Однак я думаю, що найбільш важливим рішенням було погодження необхідності продовжувати роботу на підставі диференційованого підходу. Це означає, що ті країни, які прагнуть глибших більш всеохоплюючих відносин, рухатимуться швидше. Хто хоче розвивати двосторонні треки, той працюватиме на цьому напрямку. А для тих, хто зацікавлений несильно підняти рівень відносин, ми залишимо й цю опцію.

У політичному плані ми не прийняли таких уже дуже амбітних і довгострокових рішень, однак це й не було метою саміту. Водночас ми створили план дій, який дозволить оцінювати прогрес упродовж наступних двох років до 2017 року.

Щодо України, то цей план, у першу чергу, стосується лібералізації візового режиму. Ми маємо дуже чітку програму з дуже конкретними критеріями. Політично в Ризі підтвердили, що європейські лідери віддані реалізації цієї мети з Україною та Грузією, а з Молдовою ми візовий режим уже лібералізували. До кінця року ми зробимо чергове оцінювання, черговий «рентгенівський знімок», що було детально роз’яснено країнам-партнерам. У вашому випадку найбільшу роботу потрібно виконати міністерству внутрішніх справ. Технічні критерії мають бути виконані, послаблень тут не буде. Ми живемо в нестабільному небезпечному середовищі, маємо усвідомлювати проблему тероризму, нелегальної міграції, конфлікти поблизу наших кордонів.

Угода про асоціацію між Україною та ЄС і її частина, яка стосується поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ПВЗВТ), представляють собою серйозні документи. Ми прагнемо до їх імплементації, бо маємо надати конкретні докази своїм народам, що ці фундаментальні документи призводять до гарних результатів. У нас є фінансові ресурси, інституції, кадри і зацікавлені сторони в урядових і неурядових структурах, які сфокусуються на реалізації цих двох порядків денних – лібералізація візового режиму та Угода про асоціацію.

- Ви сказали про необхідність показати громадянам конкретні позитивні результати співпраці. Саме тому українці чекали від Ризького саміту сильних сигналів – чіткої перспективи членства в ЄС чи конкретної дати запровадження безвізового режиму. Чому, на вашу думку, цього не вдалося зробити?

- В Ризі ми намагалися бути реалістичними і не давати жодних завищених очікувань. Ми проходимо через складний період турбулентності, але ми хотіли надіслати сигнал, що ЄС не дає задній хід, що, починаючи з Вільнюса (саміт Східного партнерства у Вільнюсі, листопад 2013 року – ред.), ми не робимо якихось спроб змінити свою політику. Саміт Україна-ЄС у квітні та саміт СхП у травні показали, що Євросоюз залишається вірним своїм зобов’язанням.

Я думаю, ми робимо висновки з минулого. Одна з найгірших речей, яка може трапитися у житті, це коли ти робиш обіцянки і потім не можеш їх виконати. Такі речі залишають сильне почуття гіркоти, розчарування, образи. Ці негативні емоції тривають десятиліттями, якщо не довше.

Ви пам’ятаєте саміт НАТО в Бухаресті, коли ми прийняли двозначне рішення, що Україна одного дня стане членом Альянсу, але не надали «дорожньої карти» набуття членства. Це створило безлад і надіслало невірний сигнал третій стороні. Я думаю, що це була передчасна заява. Цього разу ми намагаємося бути настільки реалістичними і практичними, як це тільки можливо. Ми разом із вашим урядом, парламентом, президентом створили реалістичний порядок денний, поставили реальні цілі і рухаємося вперед. Працюючи разом над виконанням цього порядку денного, ми розбудовуємо довіру один до одного, обопільні зобов’язання і міцне партнерство. І якщо ми так рухатимемося від однієї цілі до іншої протягом певного періоду часу, врешті-решт, може й зможемо перейти до наступної стадії, якою потенційно може стати набуття членства. Однак сьогодні ми ще не на тій стадії.

- Представник України при Європейському Союзі Костянтин Єлісєєв, виступаючи разом з вами на сесії 8-го Київського безпекового форуму, наголосив, що час уже відокремити Азербайджан, Білорусь та Вірменію від Східного партнерства. Мета України - членство в ЄС. Важко сказати, що названі три країни також прагнуть такого рівня інтеграції. Тож чи варто їх поєднувати в рамках однієї політики СхП?

- Ми пропонуємо пройти через цей згаданий мною період диференційованого підходу, розвивати і зробити партнерство Україна-ЄС більш зрілим. Наша латвійська порада: уникайте недооцінки синергії між партнерами в рамках СхП. Звичайно, у вас є багато спільного з Молдовою та Грузією, однак не вважайте присутність інших трьох країн СхП (Азербайджан, Білорусь, Вірменія – ред.) якорем для вашого розвитку. Така країна як Білорусь, наш спільний сусід, звичайно має свої інтереси, темпи розвитку й порядок денний з ЄС, однак її присутність у багатосторонніх форматах не означає, що вона штовхає вас у якісь інші напрямки. В рамках цього багатостороннього формату у нас є багато спільних питань: мобільність, енергетика, цифрова економіка, транспорт, торгівля. Повторю, що ці три країни СхП мають свій шлях розвитку, однак ми все ще можемо використовувати цей формат.

Цілі можуть бути різні. Ваша основна мета, як і ціль Молдови – інтегруватися у Європейський Союз. В Ризі ми не змогли це визнати, проте було сказано, що ми вітаємо європейські прагнення та європейський вибір і готові працювати разом. Ми вже працюємо над візовим режимом, зоною вільної торгівлі, виконуємо порядок денний асоціації. І так цеглина за цеглиною ми будуємо спільний храм. Розширення (ЄС – ред.) сьогодні нереалістичне, однак ми не знаємо, що станеться завтра чи післязавтра.

Членство в НАТО чи ЄС все одно залишається довгостроковим зобов’язанням. Такі рішення мають бути ратифіковані парламентами 28 країн-членів. Зазвичай, процес ратифікації триває близько трьох років. Щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, Ризький саміт значно прискорив це. Більше двох третин країн ЄС ратифікували документ, бо прагнули саме під час саміту доповісти, що завершили цю місію.

Як тільки ми досягнемо безвізового режиму, побачимо, яке має бути наступне завдання. Ми будемо готові, але для нас важливо знати, що українці й ваше керівництво також прагнуть цієї мети.

Реформи. Це коротке слово, однак за ним стоїть пекельний масив роботи. Люди повинні їх бачити і брати в них участь. Ми, латвійці, знаємо, як боляче проводити реформи, проте краще пережити біль і відновитися, ніж жити у стані постійного болю.

Коли ми втілювали в життя свої європейські мрії, у нас була схожа ситуація. Відомо, що на нашій території розміщувалися понад 40 тисяч екс-радянських, російських військ (вивід російських військ завершився 31 серпня 1994 р., а в ЄС і НАТО Латвія вступила у 2004 р. – ред.). У нас не було угоди про кордони з Росією. За часів СРСР росіяни тричі змінювали кордон на свою користь. Ми мали багато радянських пережитків, проте крок за кроком ми ліквідували ці бар’єри і розбудували партнерство з європейськими друзями. Я думаю, наш приклад показує, що це можливо. Необхідно взяти на себе багато зобов’язань і відповідальності. Європа має більше дізнатися про Україну. Мені шкода, але ще до сих пір дуже багато людей у Європі за Берліном мають обмежене уявлення про Україну.

- Як ви оцінюєте фактор Росії у процесі реалізації європейських амбіцій України? Ви згадували побоювання ЄС щодо неправильних сигналів третій стороні, маючи на увазі РФ?

- Я не можу сказати, що Росія не впливає. Росія велика європейська країна, в чому немає сумнівів. Однак ми надзвичайно категорично відкидаємо «вето» Росії щодо долі України або будь-якої іншої країни. Це позиція ЄС. Кордони України залишаться міжнародно визнаними доти, доки Україна існуватиме як держава, доки українські уряд, парламент і президент вважають дійсні кордони кордонами України. Ми ніколи не визнаємо анексію і окупацію Криму. Ми ніколи не визнаємо окупацію частини Донбасу. Ми ніколи не приймемо будь-які погрози Росії в бік України чи іншої країни.

Російська агресія має бути зупинена, оскільки вона є дуже небезпечним прецедентом і порушенням міжнародного права. Це не тільки європейська, а глобальна проблема.

- Європейський Союз надає значну політичну та економічну підтримку Україні в контексті протистояння російській агресії. Чи не прийшов час посилювати санкції та надати українцям летальну зброю?

- Я думаю, що найбільш ефективне підґрунтя для перемоги – це економічні санкції, юридично-правові процедури, судові позови та все, що пов’язане з міжнародним правом. Ці інструменти мають бути використані повністю, у першу чергу, самою Україною. Російська Федерація корінним чином порушила міжнародне право. Крим – найбільше порушення міжнародного права. З огляду на це, санкції проти Росії триватимуть. У червні відбудеться засідання Європейської ради (25-26 червня, Латвія – ред.) і якщо Мінські домовленості не будуть виконані повністю, я підкреслю повністю, санкції будуть продовжені щонайменше до кінця року.

На військовому треку Латвія надаватиме всю можливу допомогу у навчанні та підготовці, а також допомозі у переході до нових стандартів. Військові поставки (озброєння, техніки – ред.) – це питання більш великих країн. Однак моя особиста точка зору, що якщо вже почалися дебати, то потрібно робити ці поставки. Якщо немає можливості з якоїсь причини, то тоді вже краще й не починати розмову.

Віталій Федянін, Київ.

Укрінформ